Слуга Божий Кирило Селецький народився 29 березня 1835 р. в с. Підбуж на Львівщині. Закінчив Самбірську гімназію. Теологію студіював у Львівському університеті та в Перемиській духовній семінарії. У 1859 р. одружився а у 1860 р. прийняв єрейські свячення з рук єпископа Григорія (Яхимовича). Від 1974 до 1918 р. парох с. Жужеляни та приєднаної до неї парафії
в с. Цеблів. Відзначався праведним життям і великою посвятою у служінні. Відкрив перший український дошкільний навчальний заклад (українську захоронку) в Галичині. Переклав українською народною мовою Катехизм. Увійшов до списку перших членів «Просвіти». Відома його публіцистична діяльність видав 14 книг для молоді. Він засновував братства тверезості та позичкові каси, читальні. 1892 р. отець Кирило стає засновником Згромадження сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, яке сьогодні налічує близько тисячу черниць у 14 країнах світу. У 1898 р. у с. Цеблів, Сокальського повіту - засновує Згромадження сестер св. Йосифа Обручника ПДМ. Помирає 28 квітня 1918 р. Поховали його у каплиці на кладовищі в с. Жужеляни. Збереглися свідчення з похорону, що багато вірних вірили і свідчили про святість його життя.
Слуга Божа с.Василія Глібовицька, ЧСВВ
Слуга Божий о. Роман Бахталовський
Життєпис
Життєпис
Cлуга Божа Марія ШведаЖиттєпис
Слуга Божий о. Петро Мекелита
Життєпис Світлини
Слуга Божий о. Михайло Вовчик
Життєпис
Слуга Божий о. Микола Косович
Життєпис
Cлуга Божий о. Йосиф Осташевський
Життєпис Світлини
Слуга Божий о. Михайло Осадца
Життєпис
Cлуга Божий о. Єремія Ломницький, ЧСВВ
Cлуга Божий о. Омелян Горчинський
Життєпис
Слуга Божий О. Ісидор Дольницький
Життєпис
Короткі біографічні дані інших Слуг Божих та духовентсва УГКЦ, яке зазнало репресій у часи сталінських репресій 1941-1950 рр:
1. Бандера, о. Андрій - народився 11 грудня 1882 року в м. Стрию Львівської області. Закінчив богословський факультет Львівського університету. У 1905 році прийняв священичі свячення з рук Митр. Андрея Шептицького у Львові. Свою душпастирську працю розпочав сотрудником пароха у с. Старий Угринів поблизу Калуша на Станиславівщині. Після смерті о. Володимира Глодзінського (батька дружини Марти) перебрав Угринівську парохію. Також служив капеланом в УГА , а у 1920 році після важкої хвороби повернувся на свою парохію у с. Старий Угрин. Протягом 1932-35 років був парохом с. Волі Задеревацької біля м. Стрия, а з 1935 по 1941 рік був парохом в с. Тростянці біля м. Долини на Станиславівщині. Отець Андрій виховав семеро дітей, сам ростив і виводив у світ, бо дружина рано померла – навесні 1922 року. 22 травня 1941 р. був заарештований НКВС у м. Станиславові, а згодом перевезений до м. Києва у Лук’янівську тюрму. Після жорстоких допитів, знущань і катувань 8 липня 1941 року засуджений до смертної кари, а 10 липня 1941 року о. Андрій Бандера був розстріляний.
2. Бучинський, о. Йосиф - народився 5 вересня 1891 року в селі Застав’я на Тернопільщині. Після закінчення навчання у сільській школі продовжував його у Тернопільській гімназії. По її закінченні вступив у Духовну семінарію у Львові. У 1917 року був висвячений на священика й назначений парохом с. Гринів, де працював до 1921 року. Згодом був переведений парохом в с .Вишнівчик на Перемишлянщині. В 1930 році переїжджає в с. Петриків, неподалік Тернополя. З 1938 року отець служить на парафії с. Мишковичі, яка була останньою в його житті. У сім’ї о. Йосипа виховувалось восьмеро дітей. На запрошення пароха с. Баворів 7 липня 1940 року, отець Йосип взяв участь у Святій Літургії і виголосив проповідь з критикою більшовицького режиму щодо Греко-Католицької Церкви. Це стало приводом до його арешту. В понеділок 9 вересня 1940 року о. Йосип Бучинський був заарештований енкаведистами. Разом з отцем були заарештовані сини: Степан - 1921 року народження, Юрій - 1919 р. н., дочка Марія - 1918 р. н., а також двоюрідні брати дружини пароха. Всіх арештованих відвезли до тюрми м. Тернополя, а після чотирьох днів - до Бригідок у Львові. Дочка Марія просиділа у тюрмі до квітня 1941 р. Із Львова її разом з іншими в’язнями вивезено на Колиму, де і померла у 1945 р. на 27 році життя. Протягом усього часу перебування у тюрмі отець Йосип ретельно виконував свої душпастирські обов’язки: сповідав, навчав молитов і заповідей Божих, вселяв у них віру в Бога й заохочував мужньо прийняти мученицьку смерть. З початком війни з наказу Сталіна почалось масове нищення політичних в’язнів. Кожної ночі й вдень із камер тюремщики виводили по декілька в’язнів, серед них був і отець Йосип. Їх умертвляли у несамовитий спосіб, на подвір’ї тюрми працював двигун трактора. У після воєнний період більшовики засудили дочку Любу на 25 років ув’язнення., а сина Богдана 1929 р. н. – до вищої міри покарання – розстрілу, яке було замінено 25-річним ув’язненням у таборах посиленого режиму.
3. Венгринович, о. Степан - народився 7 квітня 1897 року в с. Хиринка коло Перемишля в старому священичому роді о. Володимира Венгриновича й Альбіни Софії зі Шавранських. Гімназію закінчив в Перемишлі і почав там теологічні студії. В часі війни був хорунжим УГА. По війні закінчив богословські студії у Львові і в 1921 році став священиком. Від 1921- 1927 року був катехитом в українських середніх школах “Рідної школи” в Дрогобичі, а від 1927 – 1939 року навчав релігії українських дітей в польських середніх школах в Сяноці. Як в Дрогобичі, так і в Сяноці брав активну участь в українському громадському житті. Підчас німецької окупації в 1939- 1944 роках був організатором українського шкільництва в Сяніцькому повіті. В зв’язку з акцією виселення українців на схід поза “Лінію Керзона” 19 січня 1946 року о. Степан переїжджає до с. Ваньович коло Самбора, до свого батька о. Володимира, а згодом до Самбора. У 1948 році його разом з дружиною заарештовано і перевезено в “етапний” табір у Бориславі. Звідси далі „по етапу”, серед голоду і холоду, перевезено їх аж на самий кінець СССР в Хабаровський край, майже над Тихий океан на південь від Камчатки, над ріку Амур. По шістьох роках тяжкої невільничої праці, помер від серцевого припадку на вулиці, 19 червня 1954 року в с. Джонка, Нанайського району, в Хабаровському краю.
4. Вовчик, о. Михайло - народився 05.06.1892 р. у м. Старий Самбір на Львівщині. У 1920 р. після закінчення Перемишльської Духовної Семінарії був висвячений на священика. Сповнював священиче служіння в Старосамбірському та Турківському р-нах – с. Лопушана, Голівка та Нижня Яблінка. У 1942 р. отримав призначення до с. Торчиновичі біля Ст. Самбора, де і був заарештований енкаведистами у 1947 р. Згодом був засуджений на 10 років позбавлення волі. Перебував у м. Щеглова Донецької обл., де 5 листопада 1953 р. відійшов до вічності.
5. Волошин, о. Августин - народився 17.03.1874 р. в Лелечині в Мармарощині. Закінчив теологію в Будапешті. У 1897 р. був висвячений на священика і став капеланом в Ужгороді та учителем учительської семінарії, а у 1912 став титулярним директором, а згодом дійсним його директором. У 1918 р. оснував Руську Народну Раду, 26 жовтня 1938 р. стає першим українським приміром Карпатської України Перший раз був арештований 11 травня 1945 р., і згодом був звільнений, але незадовго знову заарештований і ув’язнений у Лефортівській тюрті , де і помер 11.07. 1945 р.
6. Галан Мар’ян, брат ЧНІ - народився в 1927 р. в с. Жирівка. У 1941 р. розпочинає навчання в Ювеналі, а згодом вступає до монастиря оо. Редемптористів у Львові. У 1946 р. разом з іншими монахами відбуває воєнну службу в м. Уфа. 25 квітня 1950 р. засуджений на 10 років позбавлення волі. Після непосильної праці та побоїв тяжко захворів і помер 5 червня 1952 р. Був реабілітований у 1999 р.
7. Галянт, о. Микола - народився у 1875 року, став священиком – 1900 році. Був довголітнім канцлером Львівської митрополичої консисторії, просинодальним суддею та почесним крилошанином. На початку німецько-совєтської війни, при кінці червня 1941 року, НКВС вивело о. Галянта разом з іншими львівськими крилошанами на святоюрське подвір’я, поставили “под стєнку” лицем до стіни та заповіли, що будуть розстрілювати; щойно по кількох годинах такого нервового знущання його звільнено разом з іншими. Згодом отець був заарештований та помер у львівській тюрмі у вересні 1945 року.
8. Горечко, о Микола - народився в Яксманичах 19 жовтня 1900 року. Став священиком 30 березня 1930 року. Був парохом у с. Воля Цеклинська, Дуклянського деканату на Лемківщині. По Другій світовій війні душпастирював у с. Росохах коло Хирова. Там був заарештований за те, шо не підписав православ’я і перевезений спершу до пересильного табору у Бориславі. Там тяжко захворів, дістав вибух крові. Звідси серед голоду і хододу протягом кількох місяців етапований в Хабаровський край. Помер як мученик за віру 16 січня 1953 року.
9. Горчинський, о. Омелян - народився 21 листопада 1888 року у м. Тернополі. У 1911 році закінчив богословські студії у Інсбруці і отримав священичі свячення. Був знаменитим проповідником. Свою душпастирську діяльність провадив у Духовній Семінарії у Львові, будучи її віце-ректором, катехитом вселюдних шкіл у Жидачеві та сотрудником при церкві Успіння Божої Матері у Львові. В останньому часі був крилошанином і парохом катедри св. Юра. В кінці червня 1941 року енкаведисти вивели о. Омеляна разом з іншими крилошанами на святоюрське подвір’я, поставили їх “под стєнку” лицем до стіни та сказали, що будуть розстріляні, а після кількох годин такого знущання їх випустили. В часі ліквідації УГКЦ на Галичині був відважним її оборонцем. Тому енкаведисти заарештували о. Омеляна і заслали на Сибір на ст. Потьма, де він і помер 27 липня 1954 року і там похований.
10. Грицай, о. Йосиф - народився у 1883 році. З 1927 по 1940 рік був парохом у с.Чернихів Зборівського району. У 1941 році заарештований більшовиками, а в липні 1941 року о. Йосифа розіп’яли у Тернопільській тюрмі ( люди впізнали замордоване тіло отця).
11. Гургула, о. Анатолій - народився 27 лютого 1980 року в с. Томашівці, Калуського повіту на Станиславівщині. Навчався у Львові в гімназії, після чого поступив у Львівську Богословську Академію, яку закінчив у 1932 році. Свою священичу працю сповняв на Тернопільщині в с. Нараїв, Золотники, в м. Підгайцях. В часі німецької окупації працював на Львівщині в с. Убині. Згодом повернувся на парохію в с. Томашівці, де народився. Після ліквідації греко-католицької церкви радянською владою, продовжував трудитись підпільно. Це, звичайно, не подобалось місцевій владі. Після неодноразових письмових попереджень вони прийняли радикальні міри –отця разом з дружиною Іриною було піддано жорстоким тортурам, внаслідок чого в пожарищі хати, яка згоріла дотла, вони згоріли. Це сталося з 26 на 27 лютого 1980 року.
12. Гургула, Ірина (дружина о. Анатолія). - народилася 1908 р. в с. Бурканів Вишнивецького р-ну на Тернопільщині. Закінчила вчительську семінарію у Львові і працювала вчителем української і німецької мови. У 1992 р. Ірина Гургула була реабілітована.
13. Завадяк, о. Йосиф Василь ЧСВВ - народився 23 лютого 1911 р. в с. Новоселиця Міжгірянського р-н, що на Закарпатті. 15 листопада 1927 р. вступив до Василіанського монастиря в Мукачеві. 3 травня 1937 р. брат Й. Завадяк складає свої довічні обіти, а 19 серпня цього ж року приймає ієрейські свячення. Згодом був ігуменом Ужгородського монастиря. У лютому 1941р. був заарештований, а влітку 1942 р. звільнений. 16 липня 1950 р. у с. Діброва співробітники КДБ заарештували отця. Своє ув’язнення відбував у в’язниці Хуста. 21 червня 1956 р. за амністією звільнений. Працівники КДБ посилили слідкування за отцем і, вивчивши сталий маршрут на роботу й додому, який він постійно долав на велосипеді, здійснили свій намір. 4 грудня 1958 р. вдосвіта при узбіччі дороги, що веде до Хуста, було знайдено напівживого Слугу Божого. Помер о. Йосиф Завадяк того ж дня в лікарні м. Хуста. 17 квітня 1991р. був реабілітований.
14. Казновський, о. Антоній - народився у м. Бучач, Тернопільської області. Теологію здобув у м. Львові. Свою душпастирську працю розпочав у с. Глубічок Борщівського повіту з 1905 року, після смерті о. Омеляна Глібовицького – батька дружини. Цю парафію отець одержав завдяки старанням митр. Андрея Шептицького з умовою, що виховає сиріт покійного отця. Отець Антоній виховав і дав освіту сиротам і своїм 5 дітям. У 1943 році о. Антоній був заарештований німцями за протест проти вивезення української молоді на примусові роботи. Але через деякий час синам отця вдалося викупити батька і звільнити. Прихід більшовиків у 1944 році застав о. Антонія у с. Дора біля Яремча, де провадив активну душпастирську діяльність. 25 червня 1958 року о. Антонія і його учня – дяка Михайла Кусила заарештували. 80-ти річний священик був засуджений на 1 рік ув’язнення і 5 років висилки. Відбував покарання у м. Жданов (тепер Маріуполь). У Різдвяні Свята 1959 року проповідував через колючі дроти лагеру і дуже застудився. А згодом 13 лютого 1959 року помер.
15. Кашуба, о. Мар’ян - народився 21.12.1909 р. в с. Великі Гаї Тернопільського р-ну Тернопільської обл. Закінчив у 1933 р. Духовну Семінарію у Львові і отримав священичі свячення. В 1934р перевели до Тернополя сотрудником Церкви Різдва Христового. 15 січня 1941р. було заарештовано і „запроторено” до Тернопільської тюрми. 18.06.1941р. у Москві засуджено на 5 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі. 28 червня 1941р. разом з іншими було розстріляно о. Мар’яна Кашубу і захоронено у спільній могилі жертв більшовизму на міському кладовищі, що знаходиться на вул. Микулинецькій. 21 квітня 1989р був реабілітований.
16. Кисілевський, о. Даниїл – Василь - народився у 1902 році. Священичі свячення отримав у 1932 році. Свою душпастирську працю розпочав у с. Рошнів на Станиславівщині. Теологічну освіту здобув у Станиславові. Був душпастирем у с. Нижнів, Печеніжин, Олієво на Станиславівщині. Під час першої більшовицької окупації - у с. Лука, а в часі війни - у с. Княжне на Станиславівщині. У 1950 роках вивезений на Сибір, де і загинув у концтаборі на Уралі.
17. Кметь Григорій, дяк - народився у 1896 році. Закінчив Духовну семінарію дяків у Львові. Був диригентом хору. Працював дяком у Чернихові з 1928 по 1941 рік. У червні 1941 році був заарештований більшовиками і цього ж року замордований у Тернопільській тюрмі.
18. Книш, о. Степан - народився 30 липня 1898 р. В 1919 р. закінчив навчання в гімназії, і цього ж року був покликаний до військової служби. Після повернення, в 1921 р. вступив до Львівської Духовної Семінарії і закінчив в червні 1925 р. Священичі свячення отримав 8 травня 1927 р. з рук Митрополита Андрея Шептицького і був призначений на парафію в селі Станіславчик, Бродівського району, що на Львівщині. 1932 р. продовжував душпастирську працю в с. Висоцьке, цього ж району, пізніше в с. Нивиці Радехівського району з прилученими до нього селами: Пустельник і Майдан Старий. Був заарештований працівниками НКВС 25 травня 1940р. в с. Нивицях в часі уділення св. Тайни Подружжя. Оскільки жодних підстав для передачі справи до суду не було, тому її відіслали до Москви, де на підставі рішення „особливої наради” НКВС СРСР від 29 березня 1941р. о. Степана Книша було засуджено до 8-ми років позбавлення волі. Із Львівської тюрми Слугу Божого було відправлено в концтабір у селі Александровка, поштове відділення Богаєвка Ворошиловського району, Саратовської області. 23-24 червня 1941р. був розстріляний в тюрмі на Лонцького у Львові. 17 квітня 1991 р. реабілітований.
19. Кордуба, о. Петро - народився 9 жовтня 1870 року в м. Тернополі. Навчався в місцевій гімназії, а після її закінчення поступив на студії у греко-католицьку духовну семінарію у м. Львові. В 1898 році отримав священичі свячення і став парохом в церкві св. Миколая у с. Містки Львівського повіту. Отець Петро Кордуба ретельно виконував свої душпастирські обов’язки на парафії, а також керував братствами, що були утворені при церкві на його парафії. Крім своєї основної душпастирської праці був активним громадським діячем у селах. Брав участь у роботі читальні “Просвіта” та “Сільському господарі”. Був радником Митрополичої Консисторії. В сім’ї о. Петра Кордуби та його дружини Софії було дванадцятеро дітей. Діти виховувались справжніми християнами. Серед ночі з 20 на 21 травня 1941 року, за місяць до початку війни з Німеччиною, у парафіяльний будинок села Містки увірвались енкавесесівці. Отця разом з дружиною та дочкою вивезли у селище Фомкар, Ярцевського району, Красноярського краю. За о. Петром Кодубою був встановлений нагляд. Після смерті дружини, його все частіше почав викликати директор радгоспу, у якому працювала сім’я Кордубів. Кожного разу пропонував йому, щоб отець Кордуба прийняв православ’я, порвав з греко-католицькою церквою. Отець вперто відмовлявся. У 1944 році в Ярцево усіх спецпоселенців зібрали на мітинг, на якому було оголошено, що вони є вільними і можуть повертатися до своїх домів. У вересні 1944 року о. Петро Кордуба повертався разом з дочкою Марією на Україну. Його організм був виснажений важкою працею, злиденним життям на засланні та нестерпними кліматичними умовами. У місті Красноярську очікували вони пароплав на пристані і тут, 8 вересня 1944 року, раптово упоївся в Бозі о. Петро Кордуба. Дочка разом з краянами, які поверталися додому похоронили його тіло на міському кладовищі далеко від рідної його серцю України.
20. Косович, о. Микола - народився 11 листопада 1901р. в м. Старий Розділ, Миколаївського району, Львівської обл. У 1926 р. закінчив Духовну семінарію та згодом одружився. 12 червня 1927 отримав священичі свячення. Відразу ж по свяченнях призначено душпастирем у с. Волцнів Жидачівського р-ну, а 1929 р. був переведений до с. Крушельниця Сколівського р-ну. В 1935 р. Слуга Божий переїздить до с. Помонята Жидачівського р-ну, а в 1938 р.(1936р.) – на парафію в с. Бишки Козівського р-ну. До цієї парафії відносилось й с. Потік, яке о. Микола також обслуговував. Заарештовано слідчими НКВС 23 грудня 1940р. в с. Бишки і засуджено на 8 років позбавлення волі і замордовано в червні наступного 1941р. в Тернопільській тюрмі. 17 квітня 1991р. був реабілітований.
21. Лончина, о. Василь - народився 1 лютого 1886 року в с. Дернів, біля Кам’янки Струмилової. в селянській сім’ї. Початкову освіту здобував в сусідньому селі Сапіжанка, після чого навчався у Львові в німецькій гімназії. Богословські студії здобув у Львівському Університеті. Священичі свячення прийняв у 1912 році, після чого працював сотрудником в с. Глиняни. В 1914 році був в’язнем у Талергофі. З 1915 по 1945 рік був сотрудником, а згодом і парохом церкви св. Миколая у Львові. Організував перші у Львові “Братство Доброї Смерті”. Працював теж в “Українській захоронці”, Т-ві Служниць, “Будучність”, “Товаристві допомоги вдовам і сиротам по священиках”, Дяківськім товаристві. Був членом майже всіх українських товариств у Львові. За першої і другої більшовицької окупації залишився на своєму місці, не покидаючи пастви. Був прекрасним організатором, дуже люблений своїми парохіянами, надзвичайно лагідної вдачі. Заарештований більшовиками 22 жовтня 1945 року у Львові, а 2 травня 1946 року вивезений на примусові роботи на Донбас. Отець Василь Лончина був вірний своїм християнським ідеалам і за це загинув 21 листопада 1946 року в с. Макеєвці (шахта Новобутовка).
22. Луцик, о. Порфирій Петро ЧСВВ - народився 5 січня 1896 р. у с. Пархачі біля Кристинополя. До монастиря вступив 7 вересня 1911 р. Після складення вічних обітів 7 липня 1920 року, перебува в у Бучачі, де викладав латинську мову і каліграфію. У 1922-24 рр. студіював теологію у Римі на Григоріанському Університеті. 31 жовтня 1924 р. був висвячений, а в періоді з 1925-1931 рр. перебував у Перемишлі. У 1932-33 рр. переїжджає в Жовкву, де стає сотрудником адміністратора парохії. 28 грудня 1933 р. був призначений ігуменом Крехівського монастиря. Настоятельський уряд отець продовжував сповняти аж до зайняття монастиря радянськими військами у 1939 році. В 1940-41 рр. він стає адміністратором парохії в с. Ванів біля Сокаля. У 1943р. о. Порфирій перебуває в Чорткові, а потім у Львові. З початком радянських репресій 1948 р. його було заарештовано, засуджено та вислано на заслання в Новосибірськ, де він і помер у 1952 році. Його тлінні останки спочивають на одному з міських кладовищ.
23. Лятишевський Іван – єпископ - народився 17.10.1879 р. в смт. Богородчани Станіславівської обл. 1903 р. закінчує Богословські студії у Львові і продовжує студії у Інсбрук, Фрайбурзі та Віденському університеті. Ієрейські свячення прийняв 20.10.1907 р. в. Станіславові, а 26.01.1930 р. отримує Єпископські Свячення. також в Станіславові. 11 квітня 1945 р. був заарештований і засуджений на 5 років та запроторений в Лук’янівську тюрму, згодом перевезли до табору в Мерке, Джамбульської обл., а потім в Чулак-Тау, що в Казахстані. 5 квітня 1950 р. проведений повторний арешт - наступні п’ять років. 3 червня 1955 р. повертається на Україну. Помер 29 листопада 1957р. в Станіславові. 10.11.1995 р. був реабілітований.
24. Мекелита, о. Петро - народився 13 червня 1868 року в с. Бутини Жовківського району на Львівщині. В 1890 році Петро блискуче закінчує Львівську академічну гімназію і поступає на теологічний факультет Львівського університету. 3 грудня 1894 року Петро Мекелита був висвячений на священика владикою Юліяном Пелешем. Спочатку його призначено в с. Сянічок біля м. Сянока, що на Лемківщині, згодом стає деканом Сяніцьким, а 1920 року о. Петра Мекелиту начначають парохом в м. Стебник, одночасно назначивши його деканом Бориславським. 21.06.1945 р. був заарештований за антирадянську діяльность. Шість місяців його тримали в Дрогобицькій тюрмі, 29 грудня 1945 року цього достойного отця-декана, вже хворого і немічного, засудили на 10 років тюрми і 5 років заслання з цілковитою конфіскацією майна. Після суду його ще дев’ять місяців тримали в Дрогобицькій тюрмі, а 23 вересня 1946 року перевезли до пересильної тюрми у Львові. 30 серпня 1947 року перестало битися полум’яне серце цього мученика за Христову віру.
25. Німилович, о. Теодор - народився у 1889 р. в м. Дрогобичі. У 1916 р. закінчив Духовну семінарію в Перемишлі. Був парохом в с. Мединичі, с. Модрині, с. Торчиновичі, а остання парохія була в с. Унятичі біля Дрогобича. 13 жовтня 1947 р. був розстріляний на ганку разом з дружиною Ольгою та служницею Іриною.
26. Німилович, Ольга (дружина о. Теодора)
29. Орос, о. Петро - народився 14 липня 1917 року в місті Бір Угорської Республіки, в родині греко-католицького священика Івана Ороса. Втративши батька в 1919 році разом із братом Іваном та мамою, переїхали в с. Березники Свалявського району, де проживав дідусь отець Кирило Раковський. У 1921 році родина Оросів переїхала в с. Керецьки. В 1926 році, маючи 9 років Петро Орос залишився круглим сиротою – померла мати. Невдовзі Петра забрала на виховання родина о. Сабова із Скотарського. У 1937 році Петро закінчив гімназію у Хусті і цього ж року вступив до Хустської Духовної семінарії, яку успішно закінчив у 1941 році. Свою діяльність, як священик, розпочав у с. Великі Ком’яти Виноградівського району. Зрікшись сімейного щастя, о. Петро присвятив своє життя на жертовник віри. В 1948 році він був призначений священиком в с. Білки. З приходом радянської влади на Закарпаття, почалося переслідування греко-католицьких громад. Черга Білецького храму прийшла в лютому 1949 року, після чого о. Петро пішов у підпілля. Будучи в підпіллі, не дивлячись на небезпеку бути схопленим енкавеесівцями, продовжував обслуговувати всіх, хто до нього звертався. Повертаючись з Імстичівського монастиря, в якому підпільно відправив Службу Божу, біля мосту на річці Боржаві, вперше пролунали за ним два постріли. Та на цей раз мимо. Незважаючи на те, що за кожним його кроком стежили співробітники НКВС, він продовжував служити Господу Богу. У ніч з 27 на 28 серпня 1953 року в с. Заріччя два постріли міліціонера обірвали життя мученика, що присвятив себе служінню Богові. Повертаючись із Служби Божої із с. Великі Ком’яти до Білок, а потім в с. Заріччя на його дорозі став співробітник НКВС Повшик, який зрадницьки застрелив о. Петра.
30. Осадца, о. Михайло - народився у 1887 році в с. Волощина на Бережанщині. В гімназії навчався в Бережанах, після чого закінчив Богословські студії у Львові. Висвячений на священика у 1913 р. Першими парафіями були Задвір’я та Полоничі біля Львова. Після Першої світової війни був призначений парохом с. Ходачків Малий Тернопільської області. З 1930 р. о. Михайло був призначений ординарядським шкільним комісаром Тернопільського повіту. Заарештований 27 червня 1945 р. Першим місцем ув’язнення була Кемеровська область. Здоров’я о. Михайла підупадало і його перевезли в табори Абезь біля Воркути. Помер від туберкульозу легень 14 листопада 1951 року і похоронений на цвинтарі лікарні селища Абезь.
31. Осташевський, о. Йосиф - народився м. Лешнів біля Бродів на Львівщині у 1890 році. Закінчив теологічний факультет Львівського університету, володів багатьма мовами. У 1916 році прийняв священичі свячення. Свою душпастирську діяльність розпочав сотрудником в старенького о. Харламповича у с. Завидовичі Городоцького району. А в 1923 році отець назначений парохом с. Курники Яворівського повіту о. Осташевський регулярно проводив реколекції для священиків та академічної молоді. В сім’ї о. Йосифа та його дружини Теофілі Лиско було четверо дітей. Отець був визнаний як чудовий проповідник, одночасно залишаючись скромним, спокійним і маломовним, мав тонке почуття гумору. Вночі 18 березня 1946 року у Львові отець Йосиф був заарештований. Прощаючись, отець сказав дочці: „ Я їм довго не посиджу. Бог мене забере”. Так воно і сталось. Родина довго не могла довідатись, у якій тюрмі його тримають. Згодом дістали кілька записок від отця через відпущених із тюрми Лонцького, що у Львові, на волю карних злочинців. Вони щиро співчували йому, дивувались, що мав лише п’ятдесят сім років, бо виглядав на сімдесятилітнього старця. Співв’язні розповідали, що о. Йосиф і в тюрмі не припиняв місійної діяльності. На запитання прокурора відповів: “Сталін є атеїст і не може мені диктувати, якої я маю бути віри”. Така була “вина” цього достойного священика. Згодом сім’я довідалася, що отця засуджено на вісім років позбавлення волі. Далі наступили довгі місяці тривожної невідомості. І нарешті прийшла вістка із Харківської пересильної тюрми. Будучи важко хворим, отець спав на цементній підлозі і дістав запалення легенів, тоді - інсульт, що спричинив параліч і порушення мови. Страшне мученицьке вмирання в умовах жорстокої тюрми. Помер 2 жовтня 1948 року.
32. Пастух, о. Петро - народився 1908 р. в с. Лисівці Заліщинського р-ну на Тернополі. У 1936 р. закінчив Львівську Духовну Семінарію і згодом, цього ж року, отримав священичі свячення. Першою і останньою парафією було с. Куропатники на Бережанщині. 23 грудня 1940 р. був заарештований НКВдистами і відправлений в тюрму м. Тернополя. Лише тепер дізналися, що він був розстріляний в Тернопільській тюрмі-катівні.
33. Ричаківський, о. Антоній - народився 1903 р. в с. Заболотівка Чортківського повіту. У 1925 р. закінчив Духовну Семінарію у Станіславові. У 1931 р. отримав священичі свячення і служив капеланом у польському війську, а згодом отримав першу парохію у с. Хмелева Заліщицького повіту. У 1941 р. переходить на парохію у с. Угринь, Чортківського повіту. На початку червня 1941 р. був заарештований органами НКВС і після арешту люди знайшли його тіло в полі у житі за селом, де отець лежав хрестом посеред поля, на тілі виднілися знаки нелюдських катувань.
34. Розумний, о. Іван - народився 1891 року в с. Корнів, Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. Заарештований 11 квітня 1945 року Засуджений 13 серпня 1946 р. 10 років позбавлення волі з позбавленням прав 5 років. Ув’язнення відбував в с. Нижня Пойма, Нижньоінгашського р-ну, Красноярського краю з 17 жовтня 1946 р. Помер 13 травня 1948 року від серцевої недостачі і дистрофії.
35. Слюзар, о. Володимир - народився 1898 року в с. Колодіївка Підволочиського р-ну Тернопільської області в родині греко-католицького священика. Ще навчаючись в гімназії вирішив стати священиком. Після закінчення гімназії він студіює богословські науки у Львівській духовній семінарії. У травні 1932 р. отримав священичі свячення з рук Митр. Андрея Шептицького в соборі св. Юра. Виконував душпастирські обов’язки у с. Сущин. Був заарештований 26 листопада 1947 року. Після суду вивезений в один з найсуворіших концтаборів у Автономній республіці Комі. У тюрмі і концтаборі не припиняв душпастирську діяльність. Та важка непосильна праця та нестерпні умови довели організм до дистрофії. 26 березня 1952 року на 55 році життя о. Володимир Слюсар передчасно прийняв мученицьку смерть.
36. Тарантюк, пані Стефанія – дружина священика з Левицьких - народилася 28 листопада 1906 р. Вийшла заміж за о. Юліана Тарантюка 7.11.1928 р. Починають спільне життя на парохіїї с. Лукавиця Нижня біля Стрия. У 1936 р. отець Юліан отримує парохію в с. Негівці Войнилівського р-ну Станіславівської обл. 25 жовтня 1945 р. невідомий у формі радянського солдата смертельно поранив п. Стефанію. Куля, призначена о. Юліанові, забрала життя матері 4-х дітей. Невідомий утік, а поранена , стікаючи кров’ю, прожила ще 4 години.
37. Татаринський, о. Іван - народився 1 липня 1890 р. в с. Іванівка, біля Скалата на Тернопільщині. З 1912 р. служив у австрійському війську, а згодом у бригаді Української Галицької Армії. У 1926 р. закінчив Духовну Семінарію у м. Львова і в цьому ж році одружується з п. Софією Струмінською. 27 лютого 1927 року отримує священичі свячення в храмі св. Юра у Львові. Від березня 1927 р. до березня 1929 р. виконує функції пароха в с. Ражнів Брідського повіту, а 10 березня 1929 р. призначено парохом в с. Гаях Дітковецьких. У жовтні цього року о. Івана Татаринського заарештували і вивезли до Підкамінської тюрми, згодом його було переведено до Золочівської тюрми і засудили на 8 років позбавлення волі, де був замордований у лазні гарячою водою. Дата смерті невідома.
38. Теодорович-Полянська, мати Моніка Марія ЧСВВ - народилася 28 травня 1885 року в селі Іваниківка на Івано-Франківщині. Після закінчення вчительської семінарії вийшла заміж за о. Амброзія Полянського. Після смерті чоловіка в 1908 році вступила до монастиря сестер Василіянок в с. Словіта на Львівщині. З 1917 по 1945 рр. мати Моніка була ігуменею Словітського, Журавенського, а згодом – Підмихайлівського монастирів. У воєнні роки вона переховувала дівчат і хлопців з Української Повстанської Армії та євреїв. Восени 1945 року НКВС заарештувало мати Моніку. Померла 26 грудня 1951 року в Мордовському таборі Дубравлаг, пос. Парца, де й похована. Мати Моніка була людиною великого духу, ініціативи та жертовності. Вона присвятила своє життя служінню Богові, ближнім та українському народові.
39. Хамчук, о. Григорій - народився 1885 р. в с. Чорнокінці Малі Чортківського р-ну на Тернопільщині. У 1911 р. закінчив Львівський Університет богословський ф-т, а у 1912 р. був рукоположений на священика. Був сотрудником пароха м. Зборова. 12 квітня 1944 р. заарештували отця і відвезли в Чортківську тюрму, а 12 червня 1945 р. був засуджений на 10 років ув’язнення і відправили в Казахстан – м. Караганду. 19 травня 1946 року упокоївся у Бозі, відійшов у вічність.
40. Чемеринський, о. Ярослав - народився у 1904 році. Священичі свячення отримав у 1926 році. Був сотрудником церкви св. Петра і Павла у Львові. Люди згадують отця за його ангельську доброту і відданість своїй душпастирській праці. З приходом більшовиків почалися арешти. Був заарештований також о. Ярослав. Його помістили в тюрмі “Бригітки”. У 1941 році німці відкрили тюрми і страшний жах огорнув людей. Із закритих вікон тюрми „Бригідки” просочувався дим, де горіли тіла в’язнів. Отець Чемеринський був розіп’ятий у тюрмі. Розшукуючи серед трупів своїх рідних, люди бачили замордоване тіло о. Ярослава Чемеринського.
41. Чеховський, о. Степан - народився у 1884 році у Снятині на Станиславівщині. У 1908 році закінчив богословський факультет університету у Львові і отримав священичі свячення. Свою душпастирську працю розпочав сотрудником у свого тестя о. Леонтія Лушпинського у с. Трибухівці на Тернопільщині. З 1911-20 року о. Степан був парохом в селах Висічки і Піщатинець, а потім з 1920-26 рік – с. Братишів, з 1926-44 рік – с. Біле на Тернопільщині. В 1944 році о. Чеховський був змушений виїхати з своєї парохії до Станиславова і владика Григорій Хомишин назначив його генеральним вікарієм на випадок арешту обох владик. Перебуваючи в Станиславові отець служив в с. Лисець і Іваниківка. В лютому 1949 року отця Степана заарештували на вулиці де жила дружина, його сестра і дочка з чоловіком. Згодом через рік вони були виселені на Сибір. Довго шукала родина о. Чеховського, аж нарешті знайшли у коломийській тюрмі, де він чекав на етап. Судила о. Степана Чеховського “трійка” і засудили на 25 років строгого режиму, сина Андрія на 10 років строгого режиму. Син Леонтій був замордований у дрогобицькій тюрмі, а сина Тараса застрілили при переході польсько-радянського кордону підступом провокатора. Свою кару відбував о. Чеховський у Мордовії, Явас. Там він стрінувся у 1952 році з Митрополитом Йосифом Сліпим, бувши вже важко хворим на рак міхура. Митрополит Йосиф Сліпий сповідав його перед смертю. Помер у 1954 році.
42. Чубатий, о. Володимир - народився 9 січня 1895 року в хуторі Гаї Ходоровські на Тернопільщині у багатодітній сім’ї. У 1914 році закінчив гімназію у Тернополі, де познайомився з майбутнім Митрополитом Йосифом Сліпим. У 1921 році закінчив Духовну семінарію у Львові і у цьому ж році одружився із Мартою Сеньківською. Священичі свячення отримав з рук владики Йосифа Боцяна у Львові. Свою душпастирську працю розпочав у с. Великий Глибочок біля Тернополя. А з 1924 року перейшов на парохію с. Кам’янка Скалатського повіту. У 1930 році отець був призначений парохом с. Шупарка на Станиславівщині. У 1940 році о. Володимиру доручають посаду декана Кудринецького деканату. Майже чудом вдалося отцю уникнути арешту в перші дні війни і залишитись живим. У 1945 році енкаведисти погрожують отцю жорстокою розправою. Отець Володимир готовий до арешту. На одній із проповідей наприкінці 1945 року отець прилюдно сказав: “ Одна лиш смерть може звільнити мене від присяги, яку я зложив Богові і нашому Митрополитові”. 9 січня 1946 року отець був заарештований і перевезений до Чортківської тюрми. Суд відбувся 5 квітня 1946 року, де засудили отця на 15 років каторжних робіт. Восени 1946 року з дрогобицької тюрми був вивезений у Казахстан, а в 1947 році – до Воркути, де і помер 7 травня 1949 року. Похоронений на тюремному цвинтарі.
43. Шведа пані Марія - народилася 17 жовтня 1954 року в с. Рудки і проживала в селі Яремкові, Самбірського району. Приблизно в 1975 р. прийшла працювати на Львівський завод Телеграфної апаратури. В 1979 р. переселилася до сестер Йосифіток, по вулиці Кутузова, де був їх новіціят. 29 вересня 1982 року один із дружинників вдарив кастетом по голові і проломив череп. Після півтора години в лікарні померла. 6 жовтня відбувся величний похорон Марії Шведи у її родинному с. Яремкові. Вона пішла на мученичу смерть бо хотіла рятувати священика. Про неї стало відомо як у Києві в органах влади, також і у Ватикані. У м. Римі в Апостольській Палаті у каплиці «Матері Відкупителя», подарованій Колегією кардиналів Святішому Отцеві Івану Павлу ІІ, митець о. Марко Рупнік серед інших відобразив Марію Шведу, визнаючи її мученицею.
44. Щепанюк, о. Микола - народився у 1883 р. на Тернопільщині. Закінчив богословію у Львівському університеті та університет в Інсбруці. У 1907 році прийняв священиче свячення у східному обряді. У 1915 році за справу унії вивезений до Києва і був під наглядом поліції. З 1918 року назначений митр. Андреєм Шептицьким настоятелем костелу у Києві, а після закриття костелу служив у костелі м. Радомишля і с. Кримок Житомирської обл. 25 травня 1929 р. заарештований, а 23 листопада засуджений на 10 р. концтаборі. Був відправлений у Темниковський табір. 26 серпня 1933 р. достроково звільнений по стану здоров’я. Повернувся у с. Кримок, де продовжував служити. 25 липня 1935 р. знову заарештований НКВД, а 14 травня 1936 р. був засуджений на 5 років позбавлення волі і відправлений у Севвостоклаг. У вересні 1937 р. був заарештований у лагері, а 14 лютого ц. р. року засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу, а 27 лютого вирок виконали.
45. Яремко Дмитро єпископ, народився у 1879 році. Здавши матуру розпочав богословські студії в університеті м. Львова. Не знайшовши пошанування своєї української мови, студенти богословії солідарно пішли вчитись в інші країни, провідником яких був Дмитро Яремко. Згодом разом з усіма повернувся до обновленої митр. Андреєм Духовної Семінарії у Львові, де був золотим звеном між питомцями і ректором. По закінченню студій Митр. Андрей посилає його на вищі студії до Інсбруку, а потім до Відня, які закінчив докторатом. У 1904 році прийняв священичі свячення з рук Митр. Андрея. Згодом о. Дмитро став віце-ректором Духовної Семінарії, а також радником і референтом митрополичої консисторії та членом церковного суду. 19 вересня 1914 року митр. Андрей в Києві у готелі потаємно висвятив о д-ра Дмитра Яремка на єпископа Острозького та о. д-ра Йосифа Боцяна на єпископа Луцького. Дальше довідуємося про долю єпископа Яремка із спогадів митр. Андрея, який розповідає про його ув’язнення російською поліцією та вигнання в далеку Росію - у Вологду. А найболючішим було те, що владика Дмитро не мав можливості відправляти Службу Божу. Що діялося в тайнах його душі, того, очевидно ніхто не знає. Але, правдоподібно, у нього було бажання принести в жертву своє власне життя. Помер владика Дмитро Яремко у Вологді у 1915 році, де не було навіть брата, щоб примкнув йому повіки. Він дійшов до того вершка хресного життя, до того вершка душпастирської праці, до того ідеалу священичого покликання, яким є жертва самого себе.
46. Яримович, о. Йосиф - народився у червні 1882 року в с. Кореличі Перемишлянського р-ну на Львівщині в священичій родині. Після закінчення гімназії навчався у Віденському університеті на філософічному факультеті. Згодом продовжував студіювати теологію у Духовній семінарії м. Львова. У 1909 році отримав священичі свячення і свою душпастирську працю розпочав у м. Скалаті на Тернопільщині, а з 1914 року призначений парохом с. Біще на Бережанщині. З 1922 року останньою парохією отця Йосипа було с. Настасів на Тернопільщині. З приходом радянських військ на Галичину у вересні 1939 р. розпочалися арешти. Отець Йосип користувався добрим авторитетом в околиці і мав неабиякий вплив на всіх інших душпастирів. Його арештувала більшовицька влада не маючи жодних конкретних доказів. Але згодом безпідставні звинувачення були потверджені і отця відпустили. Проте наглумилися над його сім’єю, вчинивши свавілля. Весною 1944 року в с. Настасів знову прийшли більшовики. Отця Йосипа примушували перейти на православіє, обіцяли “золоті гори”. 30 жовтня 1945 року НКВС отця заарештували і відправили у Микулинці в камеру попереднього ув’язнення, а згодом у тюрму до м. Чорткова. 26 січня 1946 року військовий трибунал НКВС Тернопільської обл. засудив його до 7 років ув’язнення за ст. 54-2 і 54-3 Кримінального кодексу УРСР. Родина всіляко домагалась дізнатися правду про свого чоловіка, батька. До кого вони тільки не звертались. Так було протягом багатьох років. Проте хтось із в’язнів переказав, що отець Йосип Яримович захворів у тюрмі на гангрену і під час етапу помер у вагоні, з якого був викинутий. Дочка отця Йосипа Ярослава Решеруха (нині вже покійна) одержала довідку Тернопільської прокуратури, де вказана дата смерті – 30 червня 1946 року в місцях ув’язнення.
47. Горняткевич
о. Іван – нар.1887 року в м.
Лісько, округи Сянік. Заарештований 17 липня 1940 року Управлінням НКВС по
Станіславській обл. Рішенням Особливої наради при НКВС від 8 березня 1941 року
був ув’язнений за ст. 54-13 КК УРСР на 8 років
позбавлення волі. Покарання відбував в Архангельську (Каргопольлаг НКВС), помер
26 липня 1942 року. Реабілітований 06.02 1998 р
49. о. Мокій
Василькевич народився 21.05. 1881 р. Був катехитом в
народних школах і гімназії в Перемишлі. Заарештований
13 квітня 1947 р. в церкві на Болоню. Коротко перебував у в”язниці в
м. Дрогобичі, а згодом вивезли до Казахстану, де і помер
серед невідомих обставин 5 серпня 1948 р. в Жарику, біля Караганди.
50. о. Павло
Василькович Витвицький народився 1912 р. в
с. Витвиця на Станіславівщині. Був
парохом в с. Жаб”є в Станіславівській єпархії. 12 лютого 1942 р. був
заарештований і 27 листопада ц. р. був розстріляний разом з 52 в'язнями в Ягольниці.
51. о. Юрій Гошко був парохом с. Гордині з 1916-41 рр.
Згодом був заарештований і кинений в тюрму в Дрогобичі, де його зварили в котлі.
Також є така інформація, що отець замордований в Перемишлі.
52. о. Василь
Гучко народився 9 жовтня
1882 р. в с. Негрибка біля Перемишля. З 1917 р. –
парох Радружа, Любачівського р-ну, згодом – декан Немирівського д-ту. Одна
інф.: 27 серпня 1944 р. був застрелений більшовицькою заставою в парафіяльному
будинку, їмость і дочка згоріли, а друга: замордували всю родину вночі 30
серпня 1945 р.. Тоді загинуло 27 людей.
54. о. Теодор Давидюк, 17.08.1906 р. н., с. Грабівка, Калуш,
був сотрудником в Миколаївському д-ту, с.
Стільсько, а потім в Калуському д-ті – с. Голинь. Був заарештований в
Станіславові в березні 1946 р. Загинув в Мордовії, ст.Потьма п.Явас, п/я. 385/9
в 1949 р. від дистрофії.
55. о. Михайло
Жук – народився 9 вересня 1878 р З 1933 р.
остання парафія с. Михалевичі Дрогобицького д-ту, а згодом - декан
Дрогобицького д-ту. Засуджений в Дрогобичі до 10 р. ув”язнення. Помер на
засланні 8 червня 1952 р. в Дубравному ВТТ.
56. о. Омелян Дурдела – народився
28 листопада 1909 р. в с. Вишнівчик Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. Був парохом в с.Ляцьке (тепер Червоне)
біля Золочева. Заарештований 25 червня 1941 р. і вивезений в сторону Золочева. В липні 1941 р. знайшли замордоване тіло на подвір”ї Золочівської тюрми з вирізаним
хрестом на тілі, рана посипана житніми
остюками.
57. о. Петро
Дудка – народився 1891 р. в
с. Бушковичі біля Перемишля. Був парохом с. Княжпіль біля Добромиля. 27.06.1941
р. був вбитий разом із 4-ма парохіянами озвірилими
червоноармійцями.
58. о Тадей
Каменський – народився в 1904 р.
в с. Кречовичі повіт Ярослав. Був на
парафіях в с. Поздяч і Касько Медицького д-ту, с. Міротин Лежайського деканату
та ін. 3 серпня 1944 р. був застрілений з
братом Михайлом совєтськими партизанами.
59. о.
Михайло Заварайтюк - народився в 1889 р.
в с. Стаї, Сокальського р-ну. Був на
парафії с. Молодич Сінявського д-ту (Польща). Заарештований 2 лютого 1941 р. в
Молодичі. Ув”язнений в тюрмі м. Львова, де і
загинув в червня ц.р.
60. о. Теодор
Зрада – народився в 1890 р. в с. Вербиці Равського повіту. Був на парохіях с. Селиська,
Синівський д-нат, с.Щирець, Немирівський д-т, Яжів Новий, Яворівський д-т,
с.Журавці, Угнівський д-т, с. Добросин, Жовківський д-нат. 25.06.1941 р. був убитий агентом НКВД
на обійсті приходства.
62. о.
Максимілян Коверко – народився у 1889 р Був парохом в с. Бродки Щирецького
д-ту. 6 вересня 1940 р. був заарештований.
Сидів в Замарстинівській тюрмі. 25
червня 1941 р. був розстріляний в підвалі в”язниці Бригідки.
63. о.
Тимотей Ковалюк – народився у 1880 р.
Був парохом у Скнилові. Заарештований у 1940 р. і вивезений на
в Томську обл. Каргасокський р-н. с. Усть-Тим, де і загинув у грудні 1942 року.
64. о. Павло
Креничний, ЧСВВ - із Кристинопільського
монастиря ЧСВВ. Душпастирював в м. Великі Мости. Восени 1945 був заарештований і сидів у в”язниці с.
Великі Мости, а згодом перевезений до Замарстинівської тюрми
у Львові, де і загинув.
65. о. Микола
Кушпіт – народився
15.05.1894 р. в с. Підлісне (Зіболки). Був парохом у малому передмісті Яворова.
Засуджений на 7 років і 5 р. висилки в таборах Казахстану. Помер 20.07.1985 р.
67. о. Теодор
Малко - народився 27 липня
1890 р. в с. Ванів Сокальського р-ну. Був на парохіях с.
Борщів, с. Терка, с. Волиць - Польща та с.
Колодно і Березець Городоцького повіту. 4 листопада 1950
р. був заарештований і перебував до 1951р у Миколаєві в старечому домі
(фактично це була тюрма). Був засуджений 10 р., перебував у тюрмі в Самборі, а
згодом у Здолбунові, де і помер у кінці липня 1952 р.
68. о. Степан
Макар - народився у 1876 р. в с. Берегах
Самбірського р-ну. Був парохом в Новому
місті біля Добромиля, в с. Містковичах Самбірського
р-ну. У серпні 1940 р. був заарештований і був засуджений Самбірським судом до
розстрілу і засуд був виконаний.
69. о. Василь
Вербовецький – нар. 10 жовтня 1911
р. в с. Іванівні на Тернопільщині. Був
душпастирем в с. Хітар біля Лавочного, пізніше у с. Мечиків і Дібще на
Тернопільщині. Був заарештований 27 березня
1950 р. і вивезений в Караганду, потім перевезли у м. Спаськ Карагандинської
обл., де і помер 24 жовтня 1955 р.
70. о. Ілля
Оренчук – народився у 1893 р.
в с. Коцюбинці тепер Ів.Франківщина. 1921-22 – віце –ректор Духовної Семінарії у Станіславові, потім парох у Снятині.
З 1938 – Снятинський місто декан. У 1946 р. вивезений на Сибір, помер в
Іркутську.
71. Єпископ
Антін Німанцевич – народився в Сокольськім повіті у Білорусії.
Душпастирсював на парафії св. Катерини в Петрограді. У 1921 був заарештований,
але згодом був звільнений та у 1923 р. - до початку 1925 р. У 1929 р. вступає в
монастир Альбертинів. У травні 1940 р. очолює
Білоруський Екзархат. Був розстріляний гестапо у
концтаборі Біла Вака, що на Віленщині.
72. о Дмитро
Панасович – народився 16 жовтня
1882 р. в с. Гораєць (Польща). Від 1937 р. – парох у с. Устрік (Польща).
Заарештований 16 листопада 1948 р., а 4 грудня 1948 р. був замучений у
Дрогобицькій тюрмі.
73. о. Йосиф
Райх – народився у 1890 р. у
с. Великий Глибочок біля Тернополя. Був парохом в с. Чернихів Збаразького
повіту, а з 1923 р. в с. Ілавче. 14 квітня 1944 р. був замучений
НКВС на роздоріжжі біля с. Боричівки. Дружину з дітьми вивезли на Сибір.
74. о. Петро
Табінський - народився у 1888 р. в м. Берестечку на
Волині. 1918-20 рр. професор богословського ф-ту Кам. Подільського
Університету. У 1931 р. перейшов до УГКЦ. Під час другої світової війни - професор Богословської Академії і
Львові. У 1944 р. заарештований і вивезений на Сибір, де і загинув.
75. о.
Володимир Ридош - народився 27 травня
1915 р. в м. Добромиль Душпастирював на парохіях – в с. Поздяч, с. Вовчищовичі
Судовишенського р-ну. 28 липня 1944 р. замордований в с. Закостілля разом з о.
Миколою Мацюком, пар. с. Волостків, і доктором
Петром Саноцьким з с. Тартаків на Сокальщині.
76. о.
Григорій Сивак - нар. у 1901 р. у м. Мостиськ. Був
замордований у 1944 р. польською боївкою у Буковій, на Старосамбірщині.
77. о. Денис
Теліщук – народився 4 вересня
1885 р. в с.Завалові на Тернопільщині. Душпастирював на парафіях – с.Отиневичі,
Ходорівського д-ту, с. Заланів на Рогатинщині та с. Потік і с.
Залип”я цього ж деканату. 13 квітня
1945 р. був заарештований і засуджений на 10 р. і ще
в додаток 5 р. 28 січня 1952 р. помер в таборі Добровлаг,
станції Потьма в Мордовії.
78. о.
Михайло Телеп – народився в 1874 р. Був парохом с. Рогізно, Яворівського
д-ту Перемиської єпархії. 26 вересня 1939 р. був розстріляний на плебанії
большевиками.
79.о.
Августин Цебровський – народився у 1888 р.
Був парохом с. Товщів, Черепин, Давидів і Старе село (біля Львова). 22 березня
1944 р був замордований польською боївкою разом з дружиною та ще 17 чоловік.
81. о. Прокіп
Тис – народився в с. Ременів
біля Львова. Був парохом с. Торчиновичі, Самбірського повіту, згодом в с.
Піски-Бірче біля Комарно. Загинув 28 червня 1948 р. з рук большевицьких катів.
82. о. Степан
Черевинський – народився в 1908 р.
в с. Кобло, Ст.Самбірського р-ну на Львівщині. Був парохом з 1933-44
рр.в с. Городище, с. Сіде Самбірського
р-ну. Був заарештований НКВС в листопаді 1944 р. Ув”язнення відбував у
Дрогобицькій тюрмі. Під час перевозу в”язнів до Львівської тюрми був застрелений.
83. о. Павло
Чехут – народився 29
листопада 1875 р. в с. Кадлубиська (тепер Лучківці) повіт Броди.
Душпастирював у с. Вербилівцях, Кліщівна, повіт Рогатинський, с.
Іванівні-Туради, повіт Жидачівський. В перших місяцях 1945 р. був заарештований
НКВС і засуджений на 10 р. в Казахстан,
ст. Дарія Карагандинська обл., де і помер 11
серпня 1953 р.
84. о. Іван
Шкільник – народився у 1888 р.
в с. Сурохів біля Ярославля (Польща). Душпастирював у с.Дорожів, с.Пилява, пов.
Коросно, Рябе Нижньоустрицького р-ну Дрогобицької
обл.. Був заарештований НКВС 4.10.1950 р. і ув”язнений на 10 р. у
ВТТ. Помер 19.04. 1951 р. в особливому таборі 17 МВС Іркутської обл..
85. Єпископ
Йосафат Федорик – народився 20 грудня
1897 р. в м. Ярославлі (Польща). У 1921 р. вступає до монастиря оо.Василіян. Був
катехитом в Добромильському монастирі, в с.Лаврів, у Перемишлі. У 1945р. був
заарештований на 6 років і через 3 роки звільнений. У березні 1952р. знову
заарештований і засуджений на 25 р. та засланий до Воркути. Звільнений у 1960
р. В 1964 р. отримав єпископські
свячення. Помер під час хірургійної операції у м. Стрию 28 грудня 1979 р.
86. о. Григорій
Тиктор - нар. у м. Глиняни. Навчався у семінарії у Львові. Одружився і прийняв свячення. Завідатель парохії у с. Глібовичі Свірські, Перемишлянського деканату був
замордований польською боївкою разом з дружиною і мамою 5 березня 1944 р. поховані у м. Глиняни. Стаття
87. о. Степан
Нечай – народився 28 грудня
1879 р. у Волиці Комаревій, повіт Сокальський. Був катехитом
в Верхраті (Рава-Руська), душпастир с. Гребене, Сілець, а згодом - декан Сокаля. Заарештований у 1948 р. і в кінці грудня помер в дорозі на Сибір.
88. о. Ілля
Клювак – народився 1880 р. в
с. Перемилів, Гусятинського р-ну. Душпастирював в с. Мшанець.
9 липня 1940 р. заарештований і засуджений на кару смерти. Одна інформація загинув у тюрмі м. Горький (Нижній Новгород), друга: відвезли до Ташкенту, де
по ньому всякий слід загинув.
89. о.Теодор
Давидюк – народився в 1906 р., був сотрудником в
Миколаївському д-ту – с. Стільсько, а потім в Калуському д-ті – с. Голинь.
Загинув у 1940 р. від дистрофії в Мордовії, ст.Потьма п.Явас, п/я 385/9.
90. о. Андрій
Михаліха – народився 1886 р. в с. Острів біля Ярослава (Польща).
Був парохом в с. Вербляни, Хітиловичі (Яворівщина), останні 20 р. в м. Шкло.
Заарештований 28.06.1946 р. і –засуджений на 10 р. позб. волі і 5 р. заслання
на Донбасі, потім в Маїнську Кемеровської обл. 10 листопада
1954р. звільнений, 21.06.59 р. помер.
91. о. Матвій
Мокрівський – народився 1887 р.
Був парохом і деканом Яворова, почесний крилошанин Перемиської капітули.
Заарештований 12 квітня 1945 р., звільнений в 1947 р. Помер 30.06.1958 р. у
Львові.
92. о.
Казимир Клецан – народився в 1902 р.
в с. Голодовичі біля Ходорова. Був парохом в с. Виноград і Хвалибога на
Городенківщині. Був замордований 18 червня 1941 р.
93. о. Іван
Кебуз – народився 1905 р. Душпастирював в с. Майдан
Сінявський, с. Макова –Добромильського д-ту. Заарештований 23.червня до Добромильської в’язниці а 26
червня 1941 р. замордовано (витягнули язик) і кинули в соляну шахту Саліни біля Добромиля.
94. Бурнадз,
о. Лев Микола – народився у 1896 р. Був парохом м.
Городенки, опісля катехитом в Станіславові. Заарештований
13.06 1946 р. Помер в табірній лічниці на
Донбасі 23 листопада 1947 р. Реабілітований посмертно 11.01.1994 р. Галузевий Держ архів СБУ (м. Києва), реабілітований 11 січня 1994 року.
95. Горняткевич о. Іван – нар.1887
року в м. Лісько, округи Сянік. Заарештований 17 липня 1940 року Управлінням
НКВС по Станіславській обл. Рішенням Особливої наради при НКВС від 8 березня
1941 року був ув’язнений за ст. 54-13
КК УРСР на 8 років позбавлення волі. Покарання відбував в Архангельську
(Каргопольлаг НКВС), помер 26 липня 1942 року. Реабілітований 06.02 1998 р.
96. Грицай, о. Володимир – народився в 1885 р.. був секретарем митр. Андрея Шептицького та кир Йосифа Сліпого, деканом в Залистю. Заарештований
– 1945 р. Сидів в тюрмі на Лонського. Після звільнення жив у Львові помер 8 травня 1976 р. похований на старому цвинтарі у Брюховичах У ГДАСБУ (Київ) Справа Ф.06. сп.75176 ФП)
97. Давидюк, о. Теодор – народився
1906р., с. Грабівка, тепер Калуського р-ну. Заарештований в березні 1946 р. Покарання відбував в Мордовських
таборах ст. Потьма, п. Явас.
Помер в 1949 р. від дистрофії.
98. Кливак, о. Ілля – народився в 1880 р. в с. Перемилів,
Гусятинського р-ну. Арештований 9 липня 1940 року. Засуджено на підставі ст. 54
– 10 ч.11 КК УРСР до 10 років позбавлення волі в ВТТ 16 січня 1941 року. Помер 5 квітня 1941 р. (Друга
дата смерті 10.04.1942 р.) Реабілітований 17.04.1991р.
Мученики твої Господи, у своїм стражданні прийняли нетлінний вінок від тебе, Бога нашого; мавши бо твою силу, перемогли мучителів і подолали нікчемне зухвальство демонів Їх молитвами спаси душі наші. (тропар мученикові)
https://zal-lib.pp.ua/pom-yanuly-molytvoyu-odnoselchan-u-lysivtsyah/ Тут є інформація про о.Петра Пастуха
ВідповістиВидалити